Як правильно зазначає А. Мєлькін, проблему співвідношення юридичних понять та юридичних термінів необхідно досліджувати в контексті вирішення проблеми змісту і форми права. На його думку, юридичне поняття становить собою розумовий процес, заснований на об'єктивній реальності, такий, що відображає змістовний (внутрішній) аспект права. Юридичний же термін, констатує А. Мєлькін, позначаючи те або інше поняття, є результатом цього процесу і відноситься вже до форми права (він інформує інтерпретатора тексту нормативного правового акта про закріплення в ньому певного поняття).

                В цілому слід визнати позитивним згаданий вище законотворчий крок, оскільки на відсутність порядку залучення документів до справи на відміну від речових доказів звертали увагу Ю. Грошевий, С. Стахівський2. За новою редакцією ст. 80 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи; є предмети, на яких за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо зафіксована певна інформація; до документів можуть належати матеріали фотозйомки, звукозапису, відеоза-пису та інші носії інформації (у тому числі електронні), які містять відомості про обставини, встановлені в ході кримінального судочинства органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом у порядку, встановленому цим Кодексом.

                Отже, на рівні закону дано відповідь на питання, що доказами у кримінальній справі можуть бути документи, які містять інформацію не лише за допомогою письмових знаків, а й матеріали фотозйомки, звукозапису, відео-запису та інші носії інформації (у тому числі електронні). Думаю, що вказані зміни прийняті для більш повного включення вказаного терміна до механізму правового регулювання кримінально-процесуальних відносин, та, як наслідок, підвищення його інструментального значення.

                Для дослідження формування юридичних понять уявляється доцільним використання категорії "семантика юридичних понять", яка розкривається через відповідність і взаємозв'язок понять, символів, що виражають ці поняття, і юридичних фактів, виводить дослідження на словесно-смисловий рівень. Через семантику юридичних понять можна виявити такі знакові елементи правових конструкцій в тексті нормативного правового акта, які найефективніше розкриватимуть правові ідеї і уявлейня, відображені законодавцем в юридичних поняттях, а так само відповісти на питання: чи завжди відповідає думка або ідея, закладена законодавцем, тексту закону? Наведений підхід дозволяє висловити зауваження, що вказані матеріали можуть бути доказами, якщо містять відомості про обставини, встановлені в ході кримінального судочинства органом дізнання, слідчим,, прокурором чи судом у порядку, встановленому КПК, Тобто визнаються доказами лише після того, як- будуть обставини, що підлягають доказуванню, встановлені у справі. Такий підхід законодавця є необгрунтованим, адже викликає ставлення до матеріалів фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інших носіїв інформації (у тому числі електронних) як до чогось другорядного, такого, що виконує субсидіарну роль. У такому разі матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні) невиправдано виключаються з кола доказів, якщо містять інформацію, яка має значення для справи, але яка з тих чи інших причин ще невідома суб'єкту, який веде провадження у справі.

                У ч. 4 ст. 80 КПК зазначається порядок залучення документів до справи. Так, документи мають бути досліджені та приєднані до справи постановою особи, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, ухвалою суду і зберігатися весь час при справі. Як правильно зазначає В. Лазарєва, розмежування документів та речових доказів, які мають різний процесуальний режим отримання, залучення до справи, зберігання, дослідження та використання, уявляється настільки ж складним, наскільки і важливим3. Отримання документів може бути здійснено шляхом проведення слідчих дій, витребування, подання їх учасниками процесу тощо. Законність способів отримання документів у свою чергу визначає їх допустимість та достовірність.

                Але не завжди документ може бути залучений до справи. Зі змісту ч. 4 ст. 8-1 Закону України від 2 вересня 1993 р. "Про нотаріат" випливає, що вилучення (виїмка) реєстрів нотаріальних дій, якщо інтерес органів досудо-вого розслідування, прокурора та суду становить саме їх зміст, та документів, що передані нотаріусу на зберігання в порядку, передбаченому Законом "Про нотаріат" (далі ― нотаріальні документи), не допускається; такі нотаріальні документи можуть бути надані суду за мотивованою постановою суду тільки для огляду і повинні бути повернуті судом негайно після огляду. З наведеного випливає необхідність законодавчого визначення кримінально-процесуального порядку звернення з мотивованим поданням: органу дізнання, слідчого за згодою прокурора або прокурором до суду за місцем провадження дізнання або досудо-вого слідства про витребування та огляд нотаріальних документів. Разом з поданням надаються і матеріали кримінальної справи або завірені особою, у провадженні якої перебуває справа, їх копії, якими обґрунтовується подання. Аналіз окремих процедур судового контролю за аналогією дозволяє для законодавчої конкретизації наведеної процедури запропонувати наступне. Суд розглядає подання та відповідні матеріали, за необхідності вислуховує слідчого, уповноважену особу органу дізнання, заслуховує думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття рішення виносить мотивовану постанову про негайне витребування у нотаріуса для огляду в суді нотаріальних документів або про відмову в цьому. Постанова виноситься в режимі, який забезпечує нерозголошення даних досудового слідства, дізнання, оперативно-розшукової діяльності або іншої захищеної законом таємниці. Якщо існує ризик знищення нотаріальних документів, їх фальсифікації, суд у визначений строк за клопотанням органу дізнання, слідчого або прокурора доручає їм безпосередньо отримати такі документи та негайно надати їх до суду. Процес передачі та отримання органом дізнання, слідчим, прокурором безпосередньо від нотаріуса на виконання рішення суду нотаріальних документів за участю понятих фіксується у протоколі, який повинен відповідати вимогам КПК.

                Слід встановити вимоги і до змісту постанови суду про негайне витребування у нотаріуса для огляду в суді нотаріальних документів. У ній має бути зазначено: кримінальна справа і підстави, з яких буде проводитись ця процесуальна дія; прізвище, ім'я та по батькові нотаріуса, нотаріальні документи якого повинні бути надані суду для огляду; точно вказано, які саме нотаріальні документи повинні бути надані суду.

                Після надходження нотаріальних документів суд призначає дату та час судового засідання, у ході якого будуть оглянуті такі нотаріальні документи, про що повідомляє суб'єктів, які ведуть кримінальний процес, та нотаріуса. Таке судове засідання повинно проводитись також у режимі, який забезпечує нерозголошення даних досудового слідства, дізнання, опе¬ративно-розшукової діяльності або іншої захищеної законом таємниці.

У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання, оголошує, хто із учасників судового розгляду і викликаних осіб з'явився, і повідомляє причини неявки відсутніх. Неявка нотаріуса не перешкоджає судовому розгляду. Неявка особи, в провадженні якої знаходиться справа, тягне відкладення судового розгляду. Далі суддя оголошує, які нотаріальні документи надійшли до суду, надає їх для огляду безпосередньо прокуророві та особі, в провадженні якої перебуває справа. У ході огляду прокурор та особа, в провадженні якої перебуває справа, безпосередньо досліджують зміст нотаріальних документів.

                Такий підхід обумовлений тим, що огляд полягає в безпосередньому сприйнятті та вивченні слідчим будь-яких об'єктів з метою дослідження обставин діяння, на що правильно звертають увагу О. Баєв та Д. Солодов4. Під час судового розгляду ведеться протокол, який повинен відповідати вимогам КПК, у ньому фіксуються хід та результати огляду нотаріальних документів. У протоколі судового засідання щодо огляду нотаріальних документів, зокрема, має бути вказано: назви оглянутих нотаріальних документів, стисло викладений їх зміст, докладно описані інші індивідуалізуючі ознаки. За клопотанням прокурора або особи, в провадженні якої перебуває справа, можуть бути виготовлені копії нотаріальних документів, які посвідчуються судом. Такі копії можуть бути виготовлені судом і на вимогу нотаріуса. Копії нотаріальних документів, протоколу судового засідання та постанови суду про негайне витребування у нотаріуса для огляду в суді нотаріальних документів залучаються слідчим до справи шляхом винесення ним постанови про приєднання до справи перелічених документів.

                Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 83 КПК документи мають бути досліджені та приєднані до справи постановою особи, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, ухвалою суду і зберігатися весь час при справі; за клопотанням власника, а також інших осіб, які за законодавством мають право користуватися цими документами, вилучені та приєднані до кри¬мінальної справи документи або їх копії можуть бути надані їм у порядку, встановленому КПК.

Вочевидь, що запропонована регламентація кримінально-процесуальних відносин не в змозі повною мірою задовольнити потреби практики.

                У зв'язку з відсутністю законодавчо визначеного порядку надання документів власнику, а також іншим особам, які за законодавством мають право користуватися цими документами, спірною видається безапеляційна вимога законодавця зберігати документи весь час при справі. Адже може статися так, що висунута слідством версія, в обґрунтування якої і був покладений вилучений документ, не знайшла свого підтвердження. У зв'язку з цим є сенс доповнити ст. 83 КПК та вказати, що у разі, коли по завершенні досудового розслідування з матеріалів справи вбачається, що документ не має доказового значення, він повинен бути негайно повернутий власнику, а також іншій особі, яка за законодавством має право користуватися цим документом.

Необхідність у користуванні документами може виникнути значно раніше, ніж слідчим будуть виготовлені такі документи після їх вилучення та надані відповідній особі. Тому відповідно до ч. З ст. 186 КПК зазначається, що копії вилучених документів за клопотанням власника, а також інших осіб, які за законодавством мають право користуватися цими документами, можуть бути надані слідчим під час вилучення документів. Копії вилучених документів виготовляються з використанням копіювальної техніки, електронних засобів цих осіб (за їх згодою) або копіювальної техніки, електронних засобів органів, що проводять вилучення, та засвідчуються підписом слідчого і завіряються печаткою.

                Привертає увагу положення норми, згідно з якою копії вилучених документів можуть бути надані їх власнику або іншим особам, які за законодавством мають право користуватися цими документами. На практиці не завжди особа, у якої вилучають документи, є власником або ж особою, яка має право користуватися цими документами. Вона може лише зберігати такі документи і не бути наділена правом користуватися ними. Іноді вилучення документів у однієї особи і передача їх власникові може призводити до порушення цивільно-правових відносин. Наприклад, документи законно утримувалися особою для забезпечення виконання цивільно-правового зобов'язання іншою особою ― власником таких документів або передача документів повинна відбуватися за актом приймання-передачі у порядку визначеному відповідним договором тощо. Втім, власник документів або особа, яка має право користуватися цими документами, не завжди можуть бути поінформовані про час та місце проведення вилучення документів. Неврахування зазначених обставин значно знижує ефективність означеної норми. Для усунення наведених недоліків доцільно скористатися, хоча й не бездоганним,' правотворчим досвідом Росії. Так 26 грудня 2008 р. було прийнято Закон Російської Федерації "Про внесення змін до окремих законодавчих актів Російської Федерації в частині виключення непроцесуальних прав органів внутрішніх справ Російської Федерації, які торкаються перевірок суб'єктів підприємницької діяльності" (далі ― Закон РФ). Цим Законом визначений порядок отримання копій вилучених документів заінтересованими особами. В КПК України слід встановити, що коли під час проведення слідчої дії вилучаються документи, то з них виготовляються копії, які завіряються посадовою особою, яка вилучає такі документи, та передаються особі, у якої вилучаються документи, їх власнику або ж особі, яка має право користуватися цими документами, про що робиться запис у протоколі. У разі, якщо інтерес для слідства становить лише зміст документа і немає необхідності у вилученні цього документа, слідчий виготовляє копію документа і своєю постановою приєднує ЇЇ до справи, а документ залишає у його законного володільця.

                У контексті викладеного зауважу, що клопотання про надання копій документів має бути відображено в протоколі слідчої дії та містити інформацію, що особа, яка звернулася з таким клопотанням, є саме особою, у якої вилучені такі документи, власником документів або особою, яка за законодавством має право користуватися цими документами. В клопотанні слід точно зазначити, з яких саме документів слід зняти копії.

                Також не завжди копіювальна техніка, електронні засоби, за допомогою яких можуть бути отримані копії документів, належать власникам документів, або особам, які за законодавством мають право користуватися цими документами. Отже, слід вказати, що копії документів виготовляються з використанням копіювальної техніки, електронних засобів за згодою власника цих техніки і засобів або іншої уповноваженої особи.

                Відповідно до ч. 4 ст. 186 КПК у разі неможливості виготовлення копій вилучених документів або встановлення їх власника під час вилучення слідчий вносить до протоколу слідчої дії запис про клопотання щодо надання копій документів і в 10-денний строк з дня вилучення документів надає відповідним особам їх копії або виносить мотивовану постанову про відмову у видачі копій документів, яка може бути оскаржена прокурору або до суду. Наведена норма, незважаючи на цілком обґрунтоване її існування, містить ряд суттєвих недоліків. Знову законодавець безпідставно звужує коло осіб, які мають право отримати копії документів, вказавши лише власника документів. До кола осіб, які мають право отримувати копії документів, слід віднести, окрім власників документів, осіб, які мають право користуватися цими документами, та осіб, у яких ці документи вилучені. Перелічених суб'єктів можна узагальнено назвати заінтересованими в отриманні копій вилучених документів особами. Доцільно зазначити у законі, що наведені копії надаються їм за підтвердження ними своїх правомочностей щодо вилучених документів та зазначення, в отриманні копій яких саме документів існує нагальна необхідність і у чому полягає зміст цієї необхідності. Невиправдано тривалим є 10-денний строк надання копій документів заінтересованим особам. Пропоную за аналогією із Законом РФ скоротити такий строк до 5 днів. У разі, якщо після закінчення 5 днів після вилучення документів завірені копії документів не були передані заінтересованій особі, в якої вилучені документи, завірені копії документів протягом З днів мають бути направлені поштою замовленим поштовим відправленням, про що робиться запис у протоколі із зазначенням номера поштового відправлення.

                Наступна група проблем пов'язана з удосконаленням процедури оскарження постанови про відмову у видачі копій документів прокуророві та до суду. Так, прокурор протягом 3 днів після одержання скарги на постанову про відмову у видачі копій документів зобов'язаний прийняти мотивовану постанову про скасування постанови про відмову у видачі копій документів та зобов 'язати слідчого видати копії документів або прийняти мотивовану постанову про відмову в задоволенні скарги.

                Зважаючи на те, що на практиці може виникнути гостра необхідність в отриманні копій вилучених документів та їх використанні в цивільно-правовому або господарському обороті та з метою забезпечення реального, а не ілюзорного захисту прав особи, слід допустити застосування процедур судового контролю на стадії досудового розслідування за законністю дій слідчого щодо відмови надання копій вилучених документів. Тому необхідно КПК доповнити ст. 236-9, в якій визначити: суб'єктів, які вправі звернутися до суду зі скаргою на постанову слідчого про відмову у видачі копій вилучених документів; строки такого звернення; вимоги до змісту скарги; підсудність, строки, суб'єктів та порядок судового розгляду; види рішень, які уповноважений приймати суд за результатами судового розгляду, та передбачити можливість оскарження судового рішення в апеляційному порядку.

                1  Див.: Мелькин А.О. Формирование юридических понятий в российской правовой системе: Автореф. дисс. канд.юрид. наук. ― М., 2008. ― с. 7.

                2  Див.: Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі: Наук.-практ. посібн. ― К. -с. 248.

                3  Див.: Лазарева В.А. Доказывание в уголовном процессе: Учебн. практич. пособ. ― М., 2009. ― с. 335.

                4 Див.: Баев О.Я., Солодов Д.А. Производство следственньїх действий: криминалистический анализ УПК России, практика, рекомендации: Практич. пособ. ― М., 2009. ― с. 40.